Маленькі історії незвичайного міста

 Палац графа Ксідо 

Палац графа Ксідо ( Замок ) - це будівля початку двадцятого століття, спроектована архітектором Фоміним на основі литовського кріпосного споруди. Граф Ксідо був ад'ютантом і служив генералу Стесселя.

До комплексу палацу відноситься і збережена вежа литовських часів. Вона стоїть там з середини шістнадцятого століття і являє собою восьмигранну будову. У часи турецької влади ця вежа служила мінаретом мечеті. Збереглися до наших днів і деякі інші частини стародавніх захисних споруд. Вдале географічне розташування, річка і кам'яний міст через Південний Буг - все це доповнює середньовічну композицію і створює таємничу історичну атмосферу. Більш нове будівля виконана в стилі епохи Відродження і служить прекрасним контрастом для старовинних будівель.

Хто такий граф Ксідо?

Констянтин Іванович Ксідо був ад’ютантом генерала А. Стеселя. Грек за походженням, він іммігрував до Росії під час військової служби.
На вигляд — красень, стрункий і чорнявий. Любив світське життя: танці, бали, посиденьки. Мало того, що подобався жінкам, кажуть, він був справжнім альфонсом.
Та одружився наш герой на немолодій глухонімій і невродливій панні. Яка, проте, була дуже багатою. А він – бідним. Та зате вірним чоловіком до кінця. Отже, про все по порядку.
Як же молодий російський поручик потрапив в українське місто?
Граф Ксідо належав до батальйону, який придушував повстання під проводом Устима Кармелюка. Після протистоянь батальйон так і залишився у Хмільнику.
Найбагатшим поміщиком Хмільника тоді був граф Левашов. Мав граф доньку Катерину. Місцеві краєзнавці характеризували її як глухоніму та «страшно негарну». Зате приданого у дівчини було чимало — крім самого Хмільника, 28 навколишніх сіл; родовий маєток «Осиковий гай»; цукровий завод у Подільській губернії та досить грошових активів.
Тож оглянувся наш дворянин-красень, та й зробив Левашовій пропозицію руки і серця. У щирість почуттів літньої жінки і темпераментного молодого грека ніхто не вірив. Але так само ніхто не може сказати, що вони були поганою парою і що їх шлюб був невдалим. Адже Ксідо щедро відплатив дружині вірною любов’ю і турботою. Та дітей у подружжя не було.
Протягом 1904-1905 років Ксідо брав участь у російсько-китайській війні. Був нагороджений Золотою зброєю із написом «за хоробрість».
Приблизно через десять років молодий ад’ютанат одружився. Та оскільки був людиною воєнною, незадовго пішов на війну. То була Перша світова. Відтоді Ксідо лише раз навідувався на вінницькі землі. Та й то ненадовго.
Мало хто знає, що Констянтин Іванович був ще й книговидавцем. Він видавав літературу з географії. Крім того, був співвласником відомого журналу «Русская Старина».

Палац Ксідо у ХХІ столітті

Відтоді чого тільки не знаходилося в будівлі палацу: електротехнічна школа, склади, млин і навіть управління НКВС. А останніх 50 років палац графа Ксідо використовувався як міський готель.
Палац графа Ксідо збудували на високому пагорбі, який ще у 14 столітті селяни насипали вручну. Згодом й ту гору назвали Замковою.
Річка і «венеціанський» кам’яний міст через Південний Буг, який входить у замковий комплекс, чудово доповнюють картину старого палацу.
Палац Ксідо одночасно нагадує фортецю і розкішний панський маєток.
Споруда — яскравий приклад архітектури неокласицизму в Україні. Будівля має досить нестандартний стиль. Передній фасад, виконаний у стилі ренесансу з масивною колонадою, різко контрастує з іншими спорудами. Коли бачите замок вперше, важко сприйняти факт, що це одна суцільна архітектурна споруда. Настільки складна і різнопланова композиція.
Велично і вражаюче виглядає стара кам’яна важа. Сьогодні тут розмістили краєзнавчий музей. Правда, як кажуть туристи, відчиненим він буває не завжди.
Загалом замок Ксідо пустує, та й стан його не найкращий. Потрібен ремонт і реставрація. А коштів на історичну архітектуру у нас, як завжди, бракує.
Палац графа Ксідо — одна з найоригінальніших пам’яток палацової архітектури в Україні.


             КОСТЕЛ  ПРЕСВЯТОЇ  БОГОРОДИЦІ

Кожного дня в Хмільнику  щогодини лунає дзвін курантів, що нагадує гостям і жителям міста про плинність часу. Дзвін доноситься з костелу Пресвятої Трійці, який розташований в центрі міста – історичній частині Хмільника.
    Костел збудований у 1603р. За часів господарювання татар на Поділлі (1672 - 1699) він зазнавав руйнувань. На початку ХVIII ст. костел відремонтували, розширили і у 1728 році переосвятили.
У ХІХ - ХХ ст. проводились роботи по реставрації та добудові святині.

В плані храм – чотирьохстовпна базиліка в стилі тосканського бароко. Бокові нави перекриті хрестовими зводами, а головна нава – півциркулярними з розпалубками.

У 30-40-х роках ХХ ст. костел двічі закривала комуністична влада. На місці, де був головний вівтар, влаштували кузню.

У 70-х роках ХХ ст. головний вхід на подвір’я костелу перенесено у зв’язку з розширенням дороги у центрі міста. Тепер вхідна брама з іншої сторони.



                                    ВЕЖА ЗАМКУ


У центрі міста над р. Південний Буг височіє восьмигранна споруда з бійницями і контрфорсами – вежа замку (єдина із шести, яка вціліла).

Замок збудовано за наказом польського короля у 1534р., для захисту від численних набігів турків і татар, які вторгались на Поділля так званим «Чорним («Яничарським») шляхом, спустошуючи все на своєму шляху.» Твердиня розташована на насипному пагорбі, а місто обнесено кам’яною стіною. Канал, викопаний між р. Південний Буг і його притокою р. Пастушою, надав укріпленням і місту Хмільнику острівного положення.

У період Національно-визвольної війни (1648-1654рр.) замок був частково зруйнований.

У 1672-1699рр. ним володіли турки. Вони укріпили оборонні споруди, прорили підземні ходи, а у вежі, що збереглася до наших днів, влаштували мечеть.

У ХVІІІ ст. замок втрачає оборонне значення і поступово руйнується. Вцілілувежу-мечеть неодноразово конструювали. У 1804-1917рр. тут була православна церква. У першій половині ХХ ст.. вежа використовувалась під різні майстерні і склади, а у 1970-х роках, після чергової реставрації, в ній відкрили кафе «Радон».

З листопада 1976р. на двох верхніх поверхах вежі відкрили історичний музей. Експонати для музею збирала ініціативна група у 1960-1976рр. На даний час в історичному музеї близько 3-х тис. експонатів основного фонду і стільки ж допоміжного, які розподілені на відділи від палеоліту до наших днів. Тут представлені колекції кам’яних знарядь праці, етнографічні експонати, унікальні документи і фото. Музей працює на громадських засадах і керує ним місцевий краєзнавець Микола Кирилович Іващук. Музей щорічно приймає 2-2.5 тис. відвідувачів, проводить екскурсії і масові заходи, публікує краєзнавчі статті у пресі, поповнює фонди новими експонатами. У 1982р. музею присвоєно звання «Народний».